Пітекантроп

 Пітекантроп (Homo erectus erectus, від грец. πίθηκος — «мавпа» і ἄνθρωπος — «людина», «яванська людина») — викопний підвид людей, який колись розглядали як проміжну ланку еволюції між австралопітеками і неандертальцями.

 Мешкав близько 700^[1]- 27^[2]тисяч років тому

У порівнянні з Homo habilis, пітекантропи « виросли» приблизно на 30 см. Як і сучасні люди, пітекантроп пересувався на двох ногах, але деякі вчені вважають, що хода його, у силу особливої будови кістяка, була трохи «у розвалку». У цілому по своїй будові (за винятком черепа) пітекантроп була досить близький до сучасної людини. 

Пітекантроп невисокого зросту (трохи більше 1,5 метра), з прямою ходою і архаїчною будовою черепа (товсті стінки, низька лобова кістка, виступаючі надочноямкові валики, скошене підборіддя). За обсягом мозку (900–1200 см³) займав проміжне положення між людиною вмілою ( Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною.

 Термін «пітекантроп» запропонований Геккелем в 1866 р., як позначення гіпотетичного посередника між мавпою і людиною^[4].

В 1890 р. голландський лікар Ежен Дюбуа вирушив на острів Ява в пошуках предка сучасної людини. Через місяць розкопок на березі річки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий мавпячий корінний зуб, а ще через місяць, в жовтні 1891 — черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки було знайдено людську стегнову кістку, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного.

В 1930-і роки ван Кенігсвальд виявив інші останки пітекантропа Homo erectus soloensis, що краще збереглися, на острові Ява (містечко Моджокерто поблизу Сангірана). Після цього сумніви у приналежності пітекантропа до роду Homo відпали, однак поховали надію на те, що цей підвид зіграв якусь роль в еволюції людей сучасного виду.

Німецький учений Ернст Геккель теоретично описав нашого предка як напівлюдину-напівтварину, тобто пітекантропа (від грецьких слів пітек - «мавпа» і антроп - «людина»), і вважав, що шукати його останки треба на південному сході Азії. Якщо представити австралопітека «Люсі» на посаду нашої прародительки, то «хлопчик з Туркана» прийшов як би із середини шляху між нею й нами. Туркана - це озеро в Кенії. Розкопки в цьому районі проводилися з 1968 р. під керівництвом Ричарда Лікі. В 1984 р. на західному березі озера антропологи виявили майже повний кістяк хлопчика років 12-ти, що жив приблизно 1 мільйон 600 тисяч років тому. Його череп і щелепи були подібні із черепом неандертальця, а всі інші кістки майже не відрізнялися від кістяка сучасної людини. Ростом він був 170 см - і це в 12 років!

А на східному березі Туркана були знайдені кості й австралопітеків, і «людини умілої», і пітекантропів (Homo erectus). В 1982 р. у Кенії ж була випущена серія поштових марок із зображенням знайдених тут пітекантропів.

У Франції, біля Ніцци, археологи знайшли стоянку Терра-Амата, де збереглися залишки жител пітекантропів. Зважаючи на все, ці житла були складені з гілок, що опиралися на центральні стовпи, і, мабуть, покриті шкірами. Такі житла досягали значних розмірів: до 15 метрів у довжину й 5 метрів завширшки. Усередині знаходилися вогнища, обкладені каменями. Це одне ізсамих ранніх свідчень приручення вогню людиною. До кінця періоду існування пітекантропів вогонь був відомий уже майже повсюдно - на багатьох поселеннях збереглися сліди використання вогню. Можливо, це пов'язане з похолоданням, що мало місце в тім або іншому регіоні.